Жив на світі Учитель. Його звали Василь
Олександрович Сухомлинський. Він був середнього зросту, худорлявий; каштанове
волосся відкривало високе чоло. Але головними на його обличчі були очі — карі,
променисті, то лагідні, замріяні, то вимогливі, запитальні, а то й усміхнені,
жартівливі. Усе своє життя з 17 років Василь Олександрович працював у школі.
28 вересня 1918 року в селі Василівці
(тепер Кіровоградська обл) народився Василь Олександрович Сухомлинський. Батько
його працював по найму теслярем і столяром. Мати була робітницею в колгоспі.
Разом з чоловіком Оксана Юдівна виховувала крім Василя, ще трьох дітей – Івана,
Сергія та Меланію. Всі вони стали вчителями. У Василівці минули його дитинство
й юність. Як і всі селянські діти, він ходив в рідному селі в школу і в 1933
році закінчив семирічку. Однокласники згадували, що у Василя був чудовий
характер. Він був енергійним, життєрадісним хлопчиком, дуже любив читати твори
Т.Шевченка, П.Мирного.
У 1933 році Василь Сухомлинський вступив до
Кременчуцького медичного технікуму, але незабаром пішов звідти, вступив на
робочий факультет, достроково закінчив його і був прийнятий до педагогічного
інституту. З 1935 р. почався педагогічний шлях В. О. Сухомлинського.
У 17 років він став вчителем заочної школи
недалеко від рідного села. Перевівся до Полтавського педагогічного інституту
заочником і закінчив його в 1938 році. Закінчивши інститут, Сухомлинський
повернувся в рідні місця і працював викладачем української мови і літератури в
Онуфріївській середній школі.
У 1941 році під час Другої світової війни добровольцем
пішов на фронт. У січні 1942 року молодший політрук Сухомлинський був важко
поранений, захищаючи Москву у битві під Ржевом. Осколок снаряду залишився в
його грудях назавжди. Після довгого лікування у шпиталі селища Ува, що в
Удмуртії, він просився на фронт, проте комісія не визнала його навіть умовно
здоровим для військової служби. У червні 1942 року його призначили директором
сільської середньої школи, де він пропрацював до березня1944 року. Як тільки
рідні місця були звільнені, він повернувся на Батьківщину і став завідувачем
районного відділу народної освіти. Проте вже в 1947 році Сухомлинський просився
назад до школи.
У 1948 році Васи́ ль Олекса́ндрович став
директором Павлиської середньої школи і беззмінно працював протягом 23 років до
кінця своїх днів. В 1948 році це була звичайна, пересічна школа. 23 роки стали
найпліднішим періодом його науково — практичної та літературно—публіцистичної
діяльності. Звичайну сільську школу він перетворив у справжню педагогічну
лабораторію, де видобував скарби педагогічної мудрості.
Особливу роль у формуванні особистості
дитини В.О.Сухомлинський відводив казці. Він пропонував батькам частіше
розповідати дітям народні казки, давав поради, як учити самих дітей складати
казки.
Учитель за покликанням душі, він учив
маленьких і великих школярів грамоти, математики, літератури, історії. Але
більш за все він хотів навчити дітей думати, відчувати, радіти й сумувати не
лише своїми власними радощами й печалями, а й татовими і маминими, дідусевими й
бабусиними, братовими й товаришевими, зайчика і синички, верби і тополі, місяця
й вітру, всієї нашої землі. Для цього Учитель сам писав казки й розповідав
дітям, їхнім батькам, учителям. Він написав багато, більше 1500, казок,
оповідань, притч, замальовок з життя дітей. У них Учитель розкрив широкий,
різноманітний, різнобарвний світ, що оточує кожну дитину, охоплює все наше
життя. Він хотів, щоб цей світ увійшов у душу маленької дитини, проріс
чуйністю, добротою, дбайливістю, відповідальністю і людяністю. Учитель не лише
сам писав казки і розповідав їх дітям, часто серед природи, у зеленому класі,
який він називав Школою під Голубим, Небом або Школою Радості, а й учив дітей
самих складати казки, пробуджував у них думку і слово. «Казка, — любив
повторювати він, — це, образно кажучи, свіжий вітер, що роздмухує вогник
дитячої думки й мови».
У 1968 року його обрали
членом-кореспондентом Академії педагогічних наук СРСР.
Нагороди та відзнаки:
Ø у
1968 року йому присвоїли звання Героя Соціалістичної праці;
Ø з 1958 р. Заслужений вчитель УРСР;
Ø з 1958 року Сухомлинський — член-
кореспондент Академії Педагогічних Наук РСФСР;
Ø багатьма медалями СРСР;
Ø двома орденами Леніна
В. О. Сухомлинський — автор 41 монографії і
брошури, більше 600 статей, 1200 оповідань і казок. Загальний тираж його книг
становить близько 4 млн екземплярів на різних мовах народів нашої країни і
світу. В квітні 1970 року він закінчив роботу «Проблеми виховання всесторонньо
розвинутої особи» — доповідь для захисту докторської дисертації по сукупності
робіт. Всі праці Сухомлинського дають переконливе уявлення не тільки про
різносторонність педагогічних підходів Сухомлинського, але і про цілісність
всього його педагогічного мислення.
Привселюдне зізнання, винесене в назву
книги «Серце віддаю дітям», підтверджене трудами і щоденними діяннями великого
вчителя. Він писав: «Що було найголовнішим у моєму житті? Не роздумуючи,
відповідаю: Любов до дітей».
2
вересня 1970 року Василь Олександрович Сухомлинський помирає, але його внесок у
життя та його твори залишаться назавжди. Він став визнаним класиком педагогіки
двадцятого століття
На честь Василя Сухомлинського 2003 року в Україні
випустили ювілейну монету. Ім'ям Сухомлинського назвали відомчу відзнаку
Міністерства освіти і науки України. У лютому 2016 в Олександрії на честь
Василя Сухомлинського було названо вулицю в мікрорайоні Перемога. У 2015 році одну з вулиць Дніпра перейменували
на вулицю Василя Сухомлинського. У 2011 році на честь Василя Сухомлинського
названа вулиця в Києві.
В 1989 р. була утворена Міжнародна
асоціація прихильників Сухомлинського (Марбург), а в 1990 р. — Українська
асоціація Василя Сухомлинського, яка систематично проводить Всеукраїнські
педагогічні читання, присвячені вивченню і впровадженню у широку педагогічну
практику творчої спадщини видатного педагога.
Давно вже немає серед нас великого Вчителя,
але школа під Голубим Небом працює і сьогодні. Справу свого наставника
продовжують інші вчителі.
